За відсутністю чогось нового, публікую іще одну тему багаторічної давнини.
В даній статті я не приділяю увагу суті конструкції. Це елементарна приставка до електрогітари і цінності для широкого загалу вона не представляє.
Проте, при виготовленні були поставлені інші задачі, аніж звичайно. Потрібна була річ, яка матиме максимально репрезентабельний вигляд, при примітивній технології з використанням лазерного принтера.
Іншими словами – потрібен був девайс, який можна було б реально впарити, а отже, який не мав би вигляд спаяного на коліні лайна, як переважна більшість «практичних і надійних» конструкцій – залужених втупу паяльником, з кривою і окисленою пайкою та іншими, непритаманними промисловим зразкам, речами.
По суті, це була пробна версія, для відпрацювання технології. Проте, завдячуючи своїй ліні та більш нагальним справам, цей досвід застосування в подальшому не знайшов.
Технологія відома широкому загалу. Тут тонер вже перенесений на текстоліт.
Травив в підігрітому 40-50% розчині FeCl3. Кислоту використовувати дуже не раджу – з великою вірогідністю, тонер її не витримає.
Залужувати планувалось в сплаві Розе, проте у мене банально не виявилось металевої каструлі, яку можна було б убити під це діло (вірніше, у мене взагалі не виявилось ніяких каструль, так би я її убив). Вирішив спробувати по швидкому:
Результат виявився дещо гіршим від очікуваного і примусив починати все з нуля.
Так що, якщо лудите в сплаві Розе, не полінуйтесь запастись металевою каструлею з плоским і вже покритим сплавом дном.
Перша плата пішла на тестовий зразок для компонентів. Тим часом, почав другу.
Цього разу я взагалі вирішив нічого не лудити і залишити тонер на доріжках, що б вони мали чорний колір.
На відміну від звичного монтажу, що б вигляд був більш пристойний, я застосував швидку високотемпературну пайку(згоріти під температурою там було нічому) залишаючи «каплями» надлишок припою, зате без слідів, притаманних ручному монтажу.
Нажаль, незалужені доріжки і не стертий тонер на них, виявились помилкою. Припой не кругом лягав на всю площу, під пайкою частково позалишались забиті флюсом кармани. Так що візуально гарна і надійна пайка, мала досить багато місць для «окислитись і відвалитись».
Окрім того, флюс з таких місць вимивався дуже важко, а спирту в великій кількості я не мав.
Остаточна обробка полягала в тонуванні текстоліту в зелений колір (угу, спиртякою з зеленькою). І покрилась розповсюдженим нітролаком «plastic 70». Можна використати аналог, головне що б в баллонах, інакше рівномірно нанести не вийде.
Наносити рекомендую на відкритому балконі. Випаровується і воняє ця зараза дуже сильно. Окрім того, він досить токсичний.
Тонер і лак приховав дефекти пайки та захистив контакти від окислення.
*Фото зроблені під макрозйомкою. В дійсності плата має розмір порядка 3х7 см.
Вау, респект! Результат виглядає пристойно! А я (за часів СССР) і на роботі, і для себе малював плати водостійкою тушшю “Кальмар”, яка вироблялась в якійсь з прибалтійських республік. Такого крутого виду, як на фотках, наші плати, звичайно, не мали, доріжки лудилися вручну.
Ого. Автору треба розвивати свої навики! Чекаємо наступні статті!)
предварительный усилитель? качественная работа!