Цінності, норми та принципи світогляду як ми переконалися, є біологічними константами. Створені спадковою масою однієї раси, при перенесенні в лоно життєдіяльності іншої вони неминуче спричиняють спотворення генетичної програми її існування, підриваючи таким чином самі основи життєстійкості. Основоположник російської академічної школи психіатрії Сергій Сергійович Корсаків (1854-1900) у своїй фундаментальній монографії «Курс психіатрії» (М., 1901) підкреслював: «Потрібно завжди зважувати вплив расових особливостей, тому що багато речей, які вважаються аномалією для людей однієї раси, являють собою явище нормальне для людей іншої раси».
Сучасний американський вчений Е. Ф. К. Уоллес у праці «Психічні захворювання, біологія і культура» з тематичної збірки «Особа, культура, етнос» (Сучасна психологічна антропологія, М., 2001) розвиває дану точку зору у ще більш конкретній формі: «Чи стимулюють різні культури розвиток різних форм психічних захворювань? Так, різні культури стимулюють розвиток різних форм психічних захворювань». У тій же збірці Джон Хонігман, обґрунтувавши новітні принципи психологічної антропології, також чітко сформулював власні погляди: «Біологічне виживання – це одна з цілей, яким служить культура».
Але якщо культура є результатом функціональної життєдіяльності структури мозку конкретних представників певної раси, то буде цілком природно зробити висновок, що культуротворчість однієї раси ніколи не сприятиме звеличенню іншої раси та її психічному здоров’ю. Характер архетипу однієї раси, себто комбінація її генетичного коду, не відповідає ключу функціонування іншої, і саме тому всі культурологічні прийоми ліберальних суспільствознавців методично майже завжди схожі на дилетантство шахраїв-початківців, що намагаються застосувати один і той же набір відмичок, для порушення схоронності квартир різного рівня достатку.
Кожному – своє: ця сакральна фраза неминуче звучить як пароль за кожною комбінацією генів.
У контексті нашого оповідання вже абсолютно не виглядає дивним, що сам термін дегенерація був вперше запропонований до вживання у 1803 році великим німецьким дослідником природи Ґотфрідом Рейнхольдом Тревіранусом (1776-1837) відразу ж після затвердження ідеалів Великої Французької революції. А коли наприкінці XIX століття у суспільстві Європи, що морально розбестилося, виникли ідеї декадансу, то передова частина антропологів і психологів почала створювати теоретичні концепції та розробляти комплекс практичних заходів для боротьби з проявами дегенерації у суспільстві та культурі. Англієць сер Френсіс Гальтон (1822-1911) створив євгеніку – науку про поліпшення людської породи. У Німеччині Вільгельм Шальмайер (1857-1919) та Альфред Плетц (1860-1940) створили схоже вчення, назвавши його расовою гігієною. Найвидатніший італійський вчений Чезаре Ломброзо (1835-1909) звістив про створення кримінальної антропології, оголосивши майже кожного злочинця дегенератом і майже кожного дегенерата злочинцем. Його співвітчизник та учень Енріко Феррі (1856-1929) розвинув ідеї свого вчителя, створивши цілий фундаментальний напрям, що отримав назву кримінальна соціологія. Згідно його концепції революції та інші соціальні потрясіння – це цілковито справа рук людей спадково обтяжених. Боротьбу з причинами виродження у Франції очолив невропатолог й анатом Жюль Дежерін (1849-1917), а у Швейцарії – невропатолог та психіатр Август Форель (1848-1931). Росія, обійнята на межі XIX і ХХ століть «революційними вихорами», не залишилася байдужою та явила світу свою активну позицію здорової громадськості, надавши славну плеяду вчених: С. С. Корсаков, А. І. Сікорський, В. П. Сербський, І. П. Мержеевський, Е. Ю. Петрі, П. І. Тарновська. Всі вони присвятили значну частину своєї наукової діяльності питанням діагностики звиродніння та створенню адекватних заходів для запобігання йому.
Практично всі вищезгадані корифеї науки виводили нездорові психічні прояви, як соціальні, так і культурні, з порушень у морфології нервової системи, тобто, на їх думку, анатомічний факт завжди передує факту психічному. Чезаре Ломброзо формулював головну тезу свого вчення так: «Існує відомий відсоток анатомічно знівечених людей, які через свою анатомічну потворність міркують, відчувають, радіють та сумують інакше, аніж нормальний тип сучасної людини. Кримінальна антропологія доводить, що є аномалії невиліковні, тому про виправлення, або вірніше про лікування, злочинця мови бути не може».
У книзі «Новітні успіхи науки про злочинця» (1892) Чезаре Ломброзо надав опис цих аномалій. У мозку спадкових дегенератів і злочинців спостерігається підвищений відсоток аномалій звивин, часткова атрофія лобової звивини, а також збільшення розмірів мозочка порівняно з величиною мозку. До аномалій черепа відносяться перш за все асиметрія, передчасне зрощення швів, непропорційний розвиток надбрівних дуг, вилиць та нижньої щелепи. У скелеті спадкових дегенератів і злочинців також часто спостерігаються патології, наприклад, порушення чисельності ребер і хребців. Цим суб’єктам властиві знижені больові відчуття, найменша витонченість смаку, порушення почерку та рухів, а у їх ході лівий крок довший за правий. У них порушено обмін речовин, що навіть легко визначається за природними відправленнями. Зморшки, розташовані вертикально посередині щоки, у кримінальній антропології отримали назву зморшки пороку: Серед спадкових дегенератів і злочинців дуже часто можна виявити людей з аномаліями вух. «Вушна раковина займає перше місце серед органів, що вказують на виродження», – писав Ломброзо. Величезний інтерес та актуальність являють собою його вказівки на зв’язок між психічними й фізичними ознаками: «Розумове виродження черпає у спадковості багаточисельні та різноманітні форми своїх перетворень. Розумове звиродніння завжди супроводжується виродженням фізичним. Немає жодної форми божевілля, яка не платила б данину злочину».
У цій частині Ломброзо робить своє найважливіше відкриття, тому що починає аналізувати політичний злочин як явище з антропологічної точки зору. Таким чином встановлюється прямий причинно-наслідковий зв’язок між ідеєю, породженою анатомічно спотвореною нервовою системою дегенерата, та її політичним втіленням.
Самому факту вивчення спадкових політичних злочинців присвячена його книга «Політична злочинність і революція» (1906). У ній автор відзначає: «В історії ми зустрічаємо безліч прикладів поєднання політичної злочинності з вродженною. Та нам, як на лихо, і не треба жодних цифр для того, щоб переконатися у сумісності найпрогресивніших ідей з найбільш злочинними схильностями. Природжені злочинці виступають зазвичай у заколотах та на початку революцій, заражаючи своїм прикладом слабких і нерішучих – породжуючи справжню наслідувальну епідемію».
Найбільш природженим політичним злочинцям, на думку Ломброзо, властивий «етичний ідіотизм». Згідно його спостережень, майже всі призвідники Великої Французької революції були дегенератами, так само як пізніше і комунари: «Божевільні у великій кількості входять до складу політичних злочинців, тому що схильність до злочинів різного роду, зумовлювана вже відсутністю етичного відчуття, посилюється в них ще і з розумовою неврівноваженістю, відсутністю глузду, перебільшеною зарозумілістю, ідеями величі і переслідування. Досить поглянути на портрети деяких політичних злочинців, щоб, не будучи фахівцем, побачити, що вони були божевільними».
Найсміливіший же висновок Ломброзо звучить так: «Серед антропологічних чинників політичної злочинності на першому плані стоїть вплив раси, що яскраво ілюструється при порівнянні різко вираженого революційного духу деяких народностей з абсолютною апатією, що проявляється іншими, які живуть за такого ж кліматичного та соціального становища». Кримінальна ситуація сьогодення у більшості мегаполісів наочно підтверджує це твердження італійського вченого, тому що і в абсолютному і у відсотковому співвідношенні ведуть перед представники темнопігментованих расових груп. Ломброзо відзначав, що світловолосі дають набагато більший відсоток винахідників і вчених, але набагато менший відсоток спадкових злочинців, у тому числі і політичних, у порівнянні з темноволосими. Кретини та епілептики серед світловолосих взагалі є винятком.
Для визначення психічно дегенеративних людей, у тому числі і серед політичних злочинців, Ломброзо запропонував використовувати термін mattoide – маттоїд, що в перекладі з італійського дослівно означає «схиблений». Політичні злочинці часто пишуть мемуари, особливо модним це заняття стало серед них останнім часом. Про те, як розпізнати маттоїда за його творами, не будучи знайомим з ним особисто, Ломброзо залишив нам детальну настанову: «Маттоїдизм – це поєднання слабоумства з манією величі, що являє собою надмірний розвиток гордості та честолюбства, на ґрунті недоумства. У їх творах зустрічаються прагнення до нездійсненного, постійні протиріччя, багатослівність і над всім цим панує похваляння. У всіх маттоїдів помічається швидше нестача, аніж надлишок натхнення. Деморалізовані зайвим розвитком власного «я», вони, як і справжні генії, здатні легко відмовитися від традиції та звичок, відрізняються нетерпимістю. Вони здатні грати відому політичну роль. Безліч царевбивць – маттоїди, так само як і багато керівників партій».
Дегенеративні ідеї завжди зароджуються у дегенеративних же мізках, а їх існування легко вловити за загальною дегенеративністю конституції тіла та психічної поведінки.
Послідовник Ломброзо, його співвітчизник Енріко Феррі, заснувавши школу кримінальної антропології, істотно розвинув і доповнив погляди свого вчителя, пов’язав воєдино дегенерацію, політику і мистецтво. У книзі «Злочинні типи у мистецтві і літературі» (1907) він давав таке визначення суті нової науки: «Позитивна школа кримінального права перенесла свої дослідження зі злочину на злочинця, тобто з юридичної сутності на того, хто чинить саме діяння».
Для визначення спадкового божевілля Феррі запропонував використовувати термін pazzia ragionante, що означає «думаюче божевілля». Сьогодні, щоб зрозуміти, що це таке, досить увімкнути телевізор та послухати дебати про легалізацію наркотиків і прославляння гомосексуалізму або відвідати збіговисько «мистецтвознавців» у модному салоні. Будь-яке вручення великих міжнародних премій у царині моди, кіномистецтва, літератури сьогодні має політичний відтінок з яскраво вираженим присмаком маттоїдності, а декілька хвилин відкритої передвиборної кампанії допоможуть навіть неспеціалісту поставити діагноз тим, хто влаштував шоу. Енріко Феррі писав: «Політичний злочинець може бути також природженим злочинцем, який прикриває прапором політичного ідеалу, більш менш спірного, задоволення своїх злочинних інстинктів обману і насильства. Найчастіше політичні злочинці бувають злочинцями душевнохворими (у явній або думаючій формі); вони з’являються у ті моменти суспільних заворушень, коли світлі ідеали проникають у суспільну свідомість та порушують розумову та етичну рівновагу осіб, що вже схильні до подібного роду аномалій. Партія – це безумство всіх на користь небагатьох».
Суперечки та дебати у політичних кулуарах – нормальна форма функціонування маттоїдів, а їх прагнення відмінити смертну кару у всьому світі – спосіб виконувати це заняття необмежено довгий час. У сучасній історії Росії «перебудова» – це біологічний процес, що не має до політики жодного відношення, з огляду на те, що до легалізації багатопартійної системи в країні була проведена кампанія підвищення лояльності по відношенню до божевільних. Випущені на свободу, вони влилися в ряди щойно зареєстрованих десятків політичних партій, адже нічого іншого, крім нескінченного поринання у «думаюче божевілля», вони не вміють. Так звана «політична свобода переконань» допомогла легалізувати весь спектр існуючих діагнозів. Лише суспільство, що не має ані найменшого уявлення про теорію спадкової політичної злочинності, може понад десять років міркувати про причини розпаду СРСР. Будь-який інквізитор, що почав осягати середньовічну науку заплічних справ, заледве угледівши чоло творця перебудови, прикрашене «печаткою диявола», вмить розповів би завчений урок про ознаки демонів, що підлягають аутодафе. У НКВД часів Л. П. Бєрії враховували ті ж ознаки для ухвалення вироків «ворогам народу», тобто «спадковим політичним злочинцям».
Вчений Гнат Закревський у своїй монографії «Про вчення кримінально-антропологічної школи» (Харків, 1893) переніс проблему вродженої патології на формування релігійних переконань. «Часто природжена злочинність зливається з революційною діяльністю, відкриваючи можливість задовольняти протисуспільні спонукання під виглядом турботи про загальне благо. Відома форма психічного розладу, яку слід назвати політичною епілепсією; при ній геніальні думки переплітаються з галюцинаціями. Магомет, очевидно, може слугувати представником подібного типу».
Наприкінці XIX століття концепція дегенерології сформувалася вже остаточно, видатний німецький психіатр Еміль Крепелін (1856-1926) вказував: «Термін «виродження» означає появу таких якостей, які передаються у спадок, що затруднюють або роблять неможливим досягнення основних життєвих цілей». Інший корифей даного напрямку Пауль Юліус Мьобіус оформив практичну сторону переконань, шляхом створення патографії, тобто системної методики зображення морфологічних ознак психічного виродження. Він також визначав дегенерацію як «недоцільне відхилення від типу».
Нарешті, і такий знавець проблеми, як Авґуст Морель, вказував, що «дегенерація та хворобливе відхилення від нормального людського типу – це одне й те ж саме». У медичний вжиток з психології, психіатрії і антропології увійшли такі поняття, як rassekrueppel (каліки раси), stigma degenerationis (ознаки обтяження), abarten (видозміна).
Найвидатніший німецький невролог Освальд Бумке у книзі «Культура і виродження» (М., 1926) сформулював тезу, згідно якої не лише окремі пласти творчості етнічних та соціальних груп, але і цілі культури у світовому масштабі бувають дегенеративними, тобто є породженням хворих мізків. Він підкреслював: «У буденному житті слова «виродження» та «виродок» – рівносильні моральній оцінці, моральній думці». Його російський колега Г. І. Россолімо у своїй програмовій книзі «Мистецтво, хворі нерви і виховання» (М., 1901) виступив з недвозначним закликом: «Наука у всеозброєнні повинна заступитися за тих, кому загрожує небезпека від патологічних течій у сучасному мистецтві; вона повинна вказати на ту шкоду, яку можуть причинити як моральності, так і стану нервової системи, від розбещеності уяви, від культивування та розробки хворобливих мозкових процесів, від крайнього переважання роботи фантазії над діяльністю інтелектуальною». Мало того, класик російської, а згодом і совєтської науки закликав до «масової гігієни естетичного сприйняття». Все масове сучасне мистецтво, телебачення, мода, а ширше – і стиль світосприйняття з ціннісними настановами, тобто увесь тип цивілізації, згідно вказівок Россолімо та інших класиків неврології, мусить бути визнаний дегенеративним, породженим діяльністю мозку, спадково «анатомічно скалічених людей, які внаслідок своєї анатомічної потворності думають, відчувають, радіють і сумують інакше, ніж нормальний тип сучасної людини», як відзначав Ломброзо. І тому цей тип «цивілізації» має бути знищений, як такий, що «заважає або робить неможливим досягнення основних життєвих цілей», на думку Крепеліна.
Сучасна наука, така як психологічна антропологія, приділяє велику увагу дослідженням в галузі такого поширеного явища, як змінені стани свідомості (ЗСС). Причому, що особливо важливо підкреслити, основний наголос робиться на вивченні психічного здоров’я особи й етносу в контексті конкретної культури. Процитований нами вище сучасний вчений Е. Ф. К. Уоллес у своїй праці «Психічні захворювання, біологія і культура» зі збірки «Особа, культура, етнос (Сучасна психологічна антропологія)» (М., 2001) стверджує: «Будь-яка фізична дисфункція мозку передбачає деяку психічну дисфункцію. Деякі фізичні дисфункції викликають дезорганізацію нервової системи, велика частина компонентів якої залишається неушкодженою». Тому одним з основних завдань психологічної антропології має бути «вивчення анатомії і фізіології центральної нервової системи, де вона розглядається як одне ціле». Саме такий підхід дає можливість класифікувати культури як більш менш патогенні. «Таким чином, у майбутньому може стати можливим розглядати частоту, розподіл і форми психічних хвороб людини в суспільстві як індекс його культури». Причому, що особливо важливо, культурні цінності на пряму пов’язані з реакціями індивідів на психічні хвороби, тобто кожен тип культури по-різному вражає психіку різних етнічних і расових груп. А психічні дисфункції окремих частин нервової системи, що виникли, пізніше спричиняють глобальні порушення всієї системи в цілому, що знаходить своє відображення вже у порушеннях фізичного функціонування мозку. Більшість етнічних психозів як такі, на думку Уоллеса, пов’язані з нездатністю однієї етнічної групи пристосуватися до культурних цінностей іншої.
Інший автор даної збірки Еріка Бургіньйон у праці «Змінені стани свідомості» відзначає, що символи культури діють не лише на мислення, але і на біологічну систему людини. Символи своєї культури синхронізують і гармонізують дію ендокринної системи представників даної раси, тоді як інорасові призводять до розбалансування процесів життєдіяльності, що і виявляється у збільшенні числа психозів.
Відомий письменник Олдос Хакслі з цього приводу відзначав: «Жодна людина, якою б не була вона високоцивілізованою, не зможе тривалий час слухати африканського ударника, монотонний спів індіанця та залишитися цілісною, критичною та свідомою особистістю. Якщо вплив тамтамів та індіанського співу буде достатньо тривалим, то будь-який з наших філософів зрештою почне скакати і верещати з дикунами». Тут можна погодитися з визнаним майстром художнього слова, адже багато сучасних культурологів, що проповідують універсальність «загальнолюдської культури» під дією інорасового психічного впливу, фізично знівечили свій мозок і втратили здатність мислити та відчувати категоріями своєї раси. Саме тому в середовищі пропагандистів сучасного авангардного «мистецтва» відсоток людей з психічними та сексуальними відхиленнями істотно вищий, ніж серед традиціоналістів, що віддають перевагу естетичним уподобанням прародителів.
Інорасова культура – головне джерело психічних інфекцій в середовищі домінуючого расового типу в суспільстві. Людина, що виросла на філософії Шопенгауера й Ніцше, не зможе зберегти психічне здоров’я, якщо тривалий час оточуватиме свій мозок зулуськими казками або почне вдихати фіміам східного окультизму з його езотеричною розпустою та вседозволеністю.
Результати дії культури однієї раси на іншу іноді можна порівняти з бойовою психічною травмою.
Опери Вагнера, циганський романс і шансони не сумісні, оскільки народжені на світ типами мозку, що мають різну культурну механіку. Ще раз процитуємо слова класика російської неврології та психіатрії С. С. Корсакова: «Багато речей, що вважаються аномалією для людей однієї раси, являє собою явище нормальне для людей іншої раси».
Коротко тепер розглянемо вплив так званих «культурних норм» однієї раси на іншу. Сьогодні прийнято вважати пропаганду так званих «сексуальних свобод» частиною «європейської» системи цінностей, заснованої на всіх немислимих та протиприродних збоченнях, що значною мірою мають відверто патологічний характер. Проте найвидатніший психолог В. П. Осипов у своєму фундаментальному звіті «Курс загального вчення про душевні хвороби» (Берлін, 1923), ґрунтуючись на даних порівняльної психіатрії та психорефлексології, доводив, що масовий гомосексуалізм та педерастія походять зі Сходу, переважно з географічних ареалів, де зіткалися великі раси і де хаос змішування крові неминуче виливався у повсюдне торжество найпротиприродніших форм поведінки, у тому числі і сексуальної. Змішування рас веде до змішування систем цінностей з неминучою подальшою їх втратою.
В. П. Осипов підкреслював: «За свідченнями знаючих людей, педерастія на Сході настільки набула право громадянства, що в середньоазійських ханствах хлопчики-танцюристи (бачи) брали участь у офіційних процесіях, а Сааді й інші поети оспівують їх красу у своїх віршах. Бачи навчаються танцям, співу, носять напівжіночий одяг, кокетливі й уміють збудити своїх клієнтів; багаті люди вважають хорошим тоном мати на утриманні бачів, якщо навіть і не користуються ними. Одні користуються бачами за відсутністю жінок, полишаючи неприродний спосіб за першої нагоди, інші ж залишаються педерастами назавжди; самі бачи, більшість яких належать до пасивного типу, з появою бороди зазвичай кидають своє ремесло, інколи одружуються і живуть нормальним життям, деякі ж не можуть вже звільнитися від уранічного потягу і у свою чергу користуються допомогою бачів. Бачи виробляються як результат спеціального, переважно насильницького статевого виховання у визначеному напрямі; вони професіонали статевого збочення, якому підкоряються і яке культивують, і яке переростає у справжній педерастичний потяг, властивий їх дегенеративній конституції».
Сьогодні достатньо увімкнути телевізор або відвідати салон модного «мистецтва», щоб переконатися у тому, що характерний вигляд дегенеративної фізіономії в сукупності з кривляннями гомосексуалістів зробився ознакою хорошого тону, і жодні міркування про «високе мистецтво» вже давно не обходяться без подібного антуражу. Естетизм став парадною приймальнею гомосексуалізму.
В народів, що належать до вихідного індоєвропейського культурного кола, ніде немає й натяку на статеві збочення. А у таких класичних арійських релігіях, як індуїзм та зороастризм, гомосексуалізм вважається найтяжчим злочином, що підлягає покаранню не лише у цьому житті, але й у всіх наступних втіленнях. Існують спеціальні давньоперсидські трактати, що детально описують технологію ритуального вбивства статевих збоченців і принесення їх в жертву. У військах SS також розстрілювали за мужолозтво.
В той же час турецький султан Мехмед II, що розгромив Візантію у 1453 році та перетворив християнські храми і палаци Константинополя на купу руїн, що димлять, був ревним мусульманином, що ніс усюди слово пророка Мухаммеда, але при цьому відкрито утримував два гареми; один складався з жінок різного віку, а другий було укомплектовано хлопчиками. Даний факт ніяк не входив в протиріччя з «культурними» нормами ісламу і не заважав проповіді «істини» Аллаха.
Декілька розділів у своїй чудовій книзі В. П. Осипов присвятив опису всіх видів статевих збочень, що процвітали у біблійні часи, з чого стає остаточно зрозуміло, що для розуміння «духовних красот» Старого Завіту потрібно заздалегідь придбати підручник по кримінальній сексології.
Визначний італійський антрополог і психолог Паоло Мантеґацца доволі оригінально пояснив генезис педерастії, який, на його думку, виникає в результаті анатомо-фізіологічної аномалії, що виражається у поширенні периферичних нервів статевих органів на пряму кишку, яка включається таким чином в ерогенну зону. Величезна кількість магазинів, що торгують «марсіанською» механічною технікою для задоволення аномально екзотичних сексуальних уподобань, роблять цю гіпотезу цілком достовірною. Причому, що характерно, кількість цих магазинів у найбільших містах Європи й Америки збільшується паралельно загальній демократизації суспільства та боротьбі за так звані «права людини», а це цілком вписується в контури нашої концепції, згідно якої для сприйняття і поширення кожного типу ідеології необхідний певний тип нервової системи. Рухи за гуманізм, фемінізм, права так званих «сексуальних» та інших меншин потребують особливого типу нервової системи, що функціонує через відповідний масаж аномальних периферичних нервів статевих органів. Так звані «демократичні цінності» за рівнем і характером агітації все більше нагадують приписання практолога.
Праці видатного російського психолога та фізіолога Григорія Миколайовича Бренєва сьогодні зовсім забуто, проте його праця «Доісторична кольорова цивілізація» (1935) вельми актуальна в контексті сучасної культурної ситуації, оскільки її сутність цей російський вчений, що був одним з улюблених учнів І. П. Павлова, розкрив крізь призму статевого рефлексу і мови, тобто співвідніс основний інстинкт продовження роду із одним з головних знарядь культури, що означало революцію у науці. Він писав: «Рефлекс є сигналізатором біо-процесів у минулому. Сучасний російський рефлекс «колиски» Білої людини не зламався, а обріс, увібрав у себе світові ідеї кольорового змагання усіх своїх кольорових ворогів. Російська мова через це – вічний вартовий усіх цивілізацій, усіх епох та всієї нервової енергетики людства. Російська мова все бачила, все чула та рішуче все рефлекторно вистраждала і запам’ятала. Мова – це втілення нервової енергетики народу».
Осягнення і витлумачення світової історії, за Бренєвим, взагалі можливо лише через порівняльне вивчення рефлексів різних рас, тому що лише тоді стають зрозумілими й очевидними мотиви їх поведінки, цілі та культурні цінності, що їх ставлять собі за мету: «Сучасний стан в Росії може бути зрозумілим лише за точного знання рефлексу крові білих і кольорових людей». Для вивчення біологічної суті відвічних ворогів Росії Бренєв запропонував запровадити спеціальний науковий предмет – «кольорове кровознавство». Духовний же стан сучасної російської людини, що обросла протиприродними рефлексами кольорових сусідів, він влучно назвав «колонізованою психікою»: «У сучасній експериментальній Росії повсюди «перемикання» рефлексу, звідси океан російських мук, крові та сліз».
Згідно його концепції, звуко-знак мови являє собою в певному сенсі «радіоприлад», а за приймаючу антену слугує безумовний рефлекс крові людини. Мова весь час здійснює корегування та налаштування рефлексу крові й одночасно слугує індикатором біопроцесів. Все це легко спостерігати у щоденній мові. Так, просторічний вираз «Бог шельму мітить» знову ж таки свідчить про фізичні відмітини на тілі дегенератів, як, наприклад, у випадку із засновником «перебудови». Вислів «підкласти свиню» розкриває суть ритуального скотолозтва, що практикується деякими небілими народами, що відомо ще зі Старого Завіту. Фраза: «Тримати у чорному тілі» – свідчить про споконвічно зневажливе ставлення білих людей до чорних.
Г. Н. Бренєв пише з цього приводу: «Білий рефлекс ніколи не визнавав рівності кольорової раси і ніколи не визнає, оскільки кровозмішення рефлекторно отруює психіку; колізія різної крові знижує моральні чесноти Білої Раси і фізично призводить до виродження та відходу «покручів» у небуття. Вимога Кольорового Інтернаціоналу старіша за світ».
Видатний вчений В. П. Осипов невпинно підкреслював: «Всі без винятку психічні акти розвиваються шляхом рефлексу». Це означає, що расово-чужі, а також відверто збочені дегенеративні ідеї завжди чинитимуть негативний вплив на розвиток природних рефлексів у лоні переважаючої раси. Людина, мозок якої сконструйований для сприйняття картин Дюрера, завжди відчуватиме фізіологічний дискомфорт, побачивши «живопис» Шагала.

В.Б. Авдєєв

Джерело тексту: http://www.velesova-sloboda.org

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *


*