У 1856 році робітники, котрі добували вапняк у долині Неандерталь, поблизу Дюзельдорфа, що у Німеччині, відкопали кістки якоїсь істоти. Хтось із них припустив, що кістяк належить давньому ведмедеві, то ж, довго не гадаючи, вони віддали їх місцевому натуралісту-аматору Йогану Карлу Фуглроту. Той, у свою чергу, показав знахідки анатому Герману Шафтгавзену. Шафтгавзен одразу упізнав людський скелет, однак, давність знахідки та деякі розбіжності у тілобудові із сучасною людиною дали підстави описати його у 1857-му році як вимерлу – найдавнішу расу Людини розумної.

Знайдений скелет отримав назву “Neanderthal 1″. Він був неповним і складався із кришки черепа, двох стегнових кісток, трьох кісток правої та двох кісток лівої рук, лівої ключиці, фраґментів лопатки та ребер. Із 1856 року віднайдено та описано понад 400 часткових та близьких до повних скелетів Неандертальців.

Ранні Неандертальці жили у час останнього льодовикового періоду, котрий розпочався трохи більше 100 тисяч років тому. Оскільки зледеніння у Європі повторювались близько десятка разів за останній мільйон років, то їх дія знищила практично усі сліди перебування попередніх видів Людей. Достовірно відомо, що Неандертальці заселяли території впритул до південної лінії європейського льодовика, яка простягалась приблизно вздовж 50-ї паралелі.

Археологи віднайшли стоянки, культурні шари та залишки кісток Неандертальців по усій Європі – від найвіддаленіших крайніх західних частин континенту – Британії та Ірландії, котрі нині є островами, а у льодовиковий час були частиною “Великої суші”. І розповсюджені на сході аж до півдня України. Морська протока, що з’єднувала Азовське та Каспійське моря на південному сході та Льодовик на північному сході були природними перешкодами для поширення Неандертальців далі на схід. Найбільш східні європейські знахідки розташовані на узбережній лінії колишньої протоки, на південному заході Росії. А от популяції із Кавказу відносяться до азійських. На півдні Європи вони заселяли землі до Середземномор’я включно.

На місці сучасного Мармурового моря та протоки Босфор, у пізньому плейстоцені, існував сухопутній міст, який сполучав Європу і Азію. То ж Неандертальці вільно міґрували в обох напрямках. Найбільш східна межа їх розповсюдження у Азії, очевидно, проходила у передгір’ях Алтаю. Адже знахідки скам’янілих залишок цих людей та їх знарядь праці відомі аж із Західного Узбекистану. Декотрі російські вчені стверджують, що кам’яні знаряддя праці, віднайдені на територіях до Західного Сибіру включно, належали саме Неандертальцям, а отже вони заселяли дані терени.

33

Мапа розповсюдження Людини неандертальської із локалітетами їх проживання. Джерело ілюстрації: http://uk.wikipedia.org

На півдні Азії поселення Неандертальців знайдені в Іраці, горах Ливану та Ізраїлі. Фактів, які б підтверджували їх присутність у Північній Африці на сьогодні не існує, хоча, вони існували на межі із цим материком – у Ґібралтарі на заході та Ливані – на сході. У Північній Африці, зокрема у долині Нілу, як відомо, на той час проживали люди сучасного типу – Людина розумна – південне Середземномор’я було їх єдиним пристанищем, звідки вони розпочали свою експансію приблизно 90-80 тисяч років тому, заселивши увесь світ. Людина сучасного типу частково витіснила, а частково асимілювала Неандертальців, вступаючи у статеві відносини та гібридизуючись із останніми.

Неандертальці були всеїдними, однак, багато вчених приписує їм саме хижацтво. Вони жили у соціальних общинах і полювали групами за допомогою кам’яних та дерев’яних знарядь. Неандертальці вміло виготовляли примітивну зброю: стріли, дротики, списи, сокири, які мали кам’яні наконечники. Безумовно, що вони спілкувалися за допомогою розвиненої мови, одначе, вчені дебатують про її природу. Зрештою, очевидно, світ ніколи не дізнається про неї і її різновиди, оскільки мова чи мови зникли разом із її носіями – Неандертальцями.

Тривалий час антропологи вели гарячі дебати щодо систематичної приналежності Неандертальців. Вчені розділились на два табори, один з яких обстоював самостійність виду Homo neanderthalensis King, 1864, а інший – розглядав Неандертальців лише як підвид Людини розумної – Homo sapiens neanderthalensis. Панівною у наукових колах була все ж таки друга точка зору, однак, молекулярні дослідження знову підняли на світ тривалу суперечку. Істина ж ховається десь у глибинах еволюційного шляху.

Неандертальці еволюціонували від ранніх Людей, подібно Людині розумній, а у віддаленій ретроспективі – від шимпанзе-подібних приматів – понад 10 мільйоноліть тому назад. Як і Людина розумна, Неандертальці близько споріднені із Австралопітеками (Australopithecus), Людиною умілою (Homo habilis Leakey et cet., 1964) та Людиною працьовитою (Homo ergaster Groves et Mazak, 1975), одначе, ступінь цієї спорідненості залишається нез’ясованим. У той же час останнім спільним предком між анатомічно сучасною Людиною розумною та Людиною неандертальською була Людина родезійська (Homo rhodesiensis Woodward, 1921), яка виникла у Африці орієнтовно від 700 тисяч до 1-го мільйона років тому назад. Перші сліди присутності Людини родезійської у Європі датуються 700-600-тим тисячоліттям назад від нинішнього дня, яка виникла від Людини попередника (Homo antecessor Bermudez de Castro et cet., 1997) або ж від Людини церпанійської (Homo cepranensis Mallegni et cet., 2003). Останні двоє також могли бути попередниками й Людини гейдельберзької (Homo heidelbergensis Schoetensack, 1908), сліди котрої у Європі простежуються із 600-го тисячоліття до наших днів.

Так чи інакше, але молекулярні дослідження показують, що Людина родезійська та Людина гейдельберзька вільно змішувались і схрещувались між собою аж до 350-го тисячоліття до наших днів, після чого розділились як незалежні види. Понад 200 тисяч років тому Людина гейдельберзька еволюціонувала у Людину неандертальську. Декотрі вчені стверджують, що Неандертальці є більш спорідненими із Людиною гейдельберзькою, ніж із Людиною розумною. Проте, найбільш сучасні дослідження, здійснені у 2010-му році, свідчать про те, що Людина розумна і Людина неандертальська могли вільно схрещуватись, а отже відмінності між ними не настільки глибокі, а родинні зв’язки набагато ближчі, ніж те вважалось досі. На підставі цього багато вчених знову почали розглядати неандертальців у якості підвиду Людини розумної. Однак суперечка триває.

У червні 2006-го року Інститут еволюційної антропології Макса Планка та група “454 біологічні науки” анонсували початок великого проекту “Ґеном Неандертальців”, який був зреалізований у наступні 2 роки. Метою проекту стало вивчення еволюційного становища Неандертальців та розкриття закономірностей еволюції мозку у Людей. З метою дослідження було екстраговано ДНК із залишків кісток 70-и осіб Неандертальців. Їх порівняли із ґеномами п’яти сучасних корінних жителів із Франції, Китаю, Папуа Нової Ґвінеї та Сахари. Виявилось, що у африканців ґени Неандертальців цілковито відсутні, а у євразійців їх наявно від 1-го до 4-х відсотків. Це свідчить, що ґени до сучасних людей потрапили від Неандертальців, а не навпаки. Цей процес трапився на ранніх етапах взаємопроникнення між Неандертальцями та Кроманьйонцями, очевидно, що десь на Близькому Сході. Прямих доказів, що ґени передавались від сучасної людини до Неандертальців наразі немає. Загалом ґеноми Неандертальців та сучасних людей схожі на 99,7% – розміром три мільярди пар нуклеотидних основ.

Сліди існування Неандертальців зникли із палеонтологічного літопису орієнтовно 25-30 тисяч років тому. Їх остання присутність зафіксована на території сучасного Ґібралтару. Загалом існує кілька різних гіпотез вимирання Неандертальців, проте, жодна із них не здатна пояснити причин цілковитого їх зникнення 30 тисяч років тому… Очевидно, усі фактори і причини діяли у комплексі й призвели до таких сумних наслідків.

Неандертальці жили впродовж останнього зледеніння, пік якого припав на 55 тисячоліття до наших днів, а згодом клімат почав теплішати. Неандертальці були добре пристосовані до холодного клімату, однак в умовах потепління виявились неспроможними здобувати їжу та конкурувати із Кроманьйонцями – Людиною розумною сучасного типу. Експансія останніх, більш екологічно пластичних, спричинилася до конкурентного витіснення перших. Окрім того, між ними існувала гібридизація. З часом, коли Кроманьйонці розпочали свою експансію із Африки, вони ґенетично та культурно асимільовували Неандертальців, цілковито стерши їх автентичність. Не варто списувати із рахунків і аґресію Кроманьйонців проти Неандертальців. Фактично сучасні люди завойовували і винищували доісторичних європейців, загарбуючи їх землі.

Так чи інакше, але у кожному із нас живе “маленький” Неандерталець – відгомін давно проминулих тисячоліть нашої з Вами еволюції…

Андрій М. ЗАМОРОКА

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *


*