Інформаційне суспільство і Україна

В Україні немає інформаційного суспільства, хоч помилково багато хто вважає навпаки. Те, що більшість населення України має вихід в мережу Інтернет, те що велику частину часу, в тому числі в робочий час, українці просиджують у vk і facebook не робить наше суспільство інформаційним. Інформаційною Україна буде тоді, коли значна частина економіки (допустимо хоча б 30%) ґрунтуватиметься на інформаційних технологіях (виробництво інформації ітд). Зараз Україна, Білорусь, Грузія, Росія, Танзанія, Іран… не є інформаційними державами.

WEB 1, WEB 2, WEB 3.

Головна причина переходу від веб 1 до веб 2, а згодом і до веб 3 — стала інфляція соціальних зв’язків. Спочатку інтернет представляв із себе велику кількість сайтів із тією чи іншою майже статичною інформацією. Згодом коли засоби комунікації дійшли до Інтернет (маю на увазі коментування, форуми, блоги та чати) — відбувся ефект вибуху в плані поширення інформації. Створення форумів та блогів стало настільки легкою справою, що мало не кожен хто мав доступ до інтернету — намагався створити власний форум або і навіть чат. Дехто добився успіху і їхні форуми живі і існують і досі. Проте велика їх кількість нівелювала унікальну цінність наявності такого методу комунікації.

На змінну їм приходять соцмережі. Вони існували довгий час, допоки стали першими. Деякі навіть встигли піднятися на вершину популярності і вигоріти (MySpace тому приклад). Почалася погоня за віртуальними соціальними зв’язками. Чим більше френдів у соцмережі — тим ти круче (дісталося у спадок з ЖЖ і компанії?). “Чим частіше інформація повторюється — тим вона краще і правдивіше” – це гасло веб 2.0. Плітки у селах ще двісті років тому частіше всього повторювалися, проте їх реальна цінність була мізерною. Політики розкручують свої акаунти (хтось із помічників замість них) щоб їх більше читали, пацани і дівчата із комерційною жилкою розкручують різноманітні групи (переважно гумористичного характеру) і заробляють на рекламі гроші, слідом за ними намагаються збільшити кількість формальних соціальних зв’язків екзальтовані на цьому хлопчики і дівчатка. Соціальних зв’язків стає настільки багато, вони стають настільки густими, що відбувається нівеляція їх цінності. Цікаво, що це намагаються виправити методом “клін кліном”. Якщо 1000 соціальних зв’язків є вже мало, то потрібно 10000, згодом 100000…. Відбувається інфляція онлайнових соціальних зв’язків. Як каже стара ЖЖ-шна мудрість “Коли всі блогери перефрендяться — настане кінець світу”. І настає. Цього разу для веб 2.

Очікується, що веб 3.0 буде самоуправлятися самими користувачами Інтернет. Щоправда яким чином власність буде відірвана від засновників не зрозуміло.

Offline

В умовах непостійності соціальних зв’язків в Інтернеті — вони стають все ціннішими і вартісними в реальному житті. Для бізнесмена краще 10 вартісних знайомств із співпрацею, аніж аморфна маса потенційних спамерів в Інтернеті. Веб 2 стає все більш схожим на звалище смішних картинок, шарових відеофільмів та поле для роботи SMOшників. Ділові контакти люди тримають більш тісними і особистісними засобами (телефон, скайп, емейл).

Стають дедалі ціннішими особисті знайомства, які є регулярними в оффлайні. Стають практично безцінними важко осмислені для науки соціальні зв’язки: дружба, любов, побратимство. Краще мати одного друга в реальному житті, аніж тисячі у віртуальному. Один друг може принести тобі передачку в тюрму, а тисяча — поставить “лайк”. Один друг буде переховувати тебе, а тисяча натисне “розповісти друзям” (цікаво чому досі немає “настучать мусарам”?). Один друг потурбується про твоїх близьких, поки ти будеш далеко, тисячі відішлють “віртуальний подарунок”.

Багато українських політологів та соціологів задавалися питанням в голос та на шпальти газет, чи не можливо в Україні організувати “арабську весну” використовуючи соціальні мережі в Інтернет. Так ось, їх головна проблема, що вони заходять не з того боку. Революціонери з арабських та центральноазіатських країн спиралися не на віртуальні соціальні зв’язки, а на реальні, ті які в патріархальних, агресивних і традиціоналістичних мусульманських країнах існують і зараз. Інтернет в деякій мірі зіграв роль полегшення зв’язку. Раніше революціонери захоплювали телеграф, зараз – телебачення (ще покищо живе) і Інтернет.

В Україні ж зараз суспільство наскрізь пацифіковане, в значній мірі денаціоналізоване і боязгливе. Лише збільшення агресивності поруч із прагненням порядку можуть змінити дану ситуацію. Благо передумови для цього є. І вже потім вконтакте, твітери і фейсбуки. Вже потім “телеграф”.

Осадчий Сергій

gazeta.ua

Comments are closed.