Інтерв’ю брав Паламар Юрчук
Сьогодні у цьому прекрасному барі здибав не менш крутого програміста з Троєщини Антошу.
П.Ю: — Доброго Дня, Антон.
Антоша: — Здарова.
Скажіть, коли Ви вперше відчули прагнення стати програмістом?
Ну сначала я щитав їх всіх задротами, може комусь на Борщагі і підзатильники давав, чи був там хтось із прогерів я хер його зна, но счас ми браття по клавіатурє і всьо такоє. Ну вобщєм ето ліріка. Ну короче, жив я на Борщагє, вчився в ПТУ, нічо не прідвіщало як то кажуть біди. Ну тут значить прочитав я на форумі, що у всяких компютерщиків, особєно програмістів високі зарплати і вони зажралісь. А я вобщєм то тоже харашо пожрать люблю. Ну значить і рішив так стати програмістом.
Як на це відреагували Ваші батьки, друзі, рідні?
Друзья чесно сказать не повірили у мої сили, ржали і думали, що я вобщє гоню.
Мама була рада, що я хоч не став наріком як мій друг дєцтва Валєра і не гей як покійний Діма із сусіднього подєзда. А батя просто спитав чи я не ї**нувся часом.
Ви десь вчилися?
В ПТУ.
Для програміста цього було достатньо?
Ну знаєте, Людка — моя бивша, як пустипила в інститут на шось там із компами повязано, то потім одне те і знала, де у ЕОМ кнопка резет. Я ж в ПТУ мав багато врємя для самообразованія і в переривах між попить пива і десь зависнуть навчився ставити це ем ески, трохи кодить і вєрстать. Цього було достаточно шоб мене взяли юнгою (сміється), тобто джуніором в одну субродрядчєску, то єсть аутсорсінгову компанію.
Компанія знаходиться на Троєщині, тяжко було покидати рідні місця?
Да. Я б задовбався кожного дня їздити туди на роботу і з роботи, тому рішив снять там жільйо. Друзья зробили проводи, мама плакала, а батя спитав чи я часом не ї**нувся.
Як підтримуєте звязок?
Мобілкою, скайпом, іногда встрєчаємося на нейтральній території десь в районі Хреста. З друзьями любим у колу підмішувати водюну. Так ніякий патруль не запалить. Думаємо новий патруль тожє, нада буде провірить.
Як прижилися на Троєщині?
Сначала було тяжило, ну знаєте нічого тут не знаю. З рідними рідко бачилися. Ото бува по скайпу батькам позвоню, мамка плаче, а…
Батя питав чи Ви часом не ї**нулися?
Ого. А ти харашо до інтерв’ю підготовився. Все про мене знаєш.
Як місцеве населення?
Та норм чо. Я ж особєно не віділяюся, окрім як на Троєщинському базарі. Диви кстаті, які шкари там купив (показує).
Які плани на майбутнє?
Підучусь тут трохи. Подніму свій левел ап як то кажуть. Ну тогда може або на Борщагу вернусь чи де ще устроюсь. Главне не втрачати дінаміку. Двіжєніє — ето жизнь. Це нада запомнить всім. Так читачам і передайте.
Думаю, що вони прочитають. Дякую за інтерв’ю і всього доброго!
Пока.
Кулє, ось позавчора заходжу в бліжайший до дому троєщинський АТБ, і ще зі входу чую, як в півном отдєлє громко пиздять два чьоткіх поцанчіка. Ну, це класіка для Троєщини, тут соціум такий )) Узяв я, що мені треба, йду до каси і проходжу мимо тих двох. І тут чую, що вони 3,14здять про сервери, запроси і сокети… А йоооппєрний тєатр, напутін!!!
Но це ше не все! Вийшли ці два генія з магазину з півасіком і сємкамі, стали прямо у входа (!), закурили сігарєти (людям під ніс), зібрались відкривати півасік, і продовжують громко пиздіти на комп’ютерні теми…
Раніш я якось не вірив, що битійо опрєдєляє сознаніє, а після 15 років життя на Троєщині трохи починаю вірити…
(P.S. це не жарт і не придумано)
Може у дитинстві у них було замало “битіє”, яке мало правильно визначити їх “сознаніє”?))