Я давно хотів написати на Технократі на цю тему. Та все не було часу. Аж ось побачив статтю, яка повністю відповідає тому, що я хотів написати. Стаття взята з сайта Кореспондент, звідси: http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/bondarenko6/a114166
В кінці приведу кілька коментарів читачів “Кореспондента”. Отже, копіпаст:
—————————————————————————-
Я – давній і переконаний противник засилля гаджетів у нашому житті, особливо мене дратує нездорова приязнь до них наших дітей. Ви скажете- не личить «давньому і переконаному» інформаційнику таке казати! Як же ж боротися з сучасними викликами інформаційних потоків, як не в обіймах з Ноутбуком, Айфоном, Айпедом, Айнезнаючим …
Усім цим я, безперечно, користуюся, але рівно стільки, скільки мені потрібно для життя, роботи, знань. Мені жаль свого часу на комп‘ютерні ігри, я не розумію тривалих посиденьок в Однокласниках і безперебійних постачань своїх фоток з вечері в ресторані на Фейсбук. Для своїх дітей я перетворилась на домашнього поліцейського за категоричні обмеження їх перебування за комп‘ютером. Поки їхні змагання «книга –ноутбук» завершуються з мінливим результатом. Та ніхто не казав, що боротьба буде легкою …
Навесні з дітьми і мамою я тиждень провела в санаторії Трускавця. Уже в перший вечір мене вразила картина в розкішному холі – батьки й діти, розвалившись на м‘яких диванах,уважно вивчали контент своїх електронно-пластикових друзів. Більше того, дітлахи, настільки захоплювались відео, мультиками чи іграми на своїх Айпедах, що іноді, не відриваючись від них, рухались до ліфта… Так само вони приходили в їдальню, такий же реквізит у них біля басейну і надворі…
Яке спілкування? ПРО що ви? Які знайомства? Які там жіночі теревені на тему якості масажу чи спа-процедур? … Про що казати, коли люди заходять до ліфта і не вітаються! І одразу занурюються в монітори… Мені стало так сумно… Люди перестають спілкуватися, знайомитися, радіти, жартувати… Я переконана, що там було багато цікавих співрозмовників, людей, які точно підкинули б мені не одну цікаву історію для Фактів, людей, які точно в житті бачили або чули більше за мене, чи прочитали якусь книгу , про яку хотіли б розповісти чи порекомендувати … Мені шкода людей, які не помічають біля себе людей, і свідомо уникають спілкування … Що це, лінь? Небажання відкривати свою душу? А може якась апатія чи пихатість, мовляв не царська справа з усіма грішними теревенити, публіка там зібралась небідна. Я не знаю, але мені сумно…
Проте, радісно дивитись на пенсіонерів, адже тільки вони танцювали на музичних вечорах у тому ж холі, молодим не до цього, не прогавити б чергової світської інформашки з Таблоїда!
У мене взагалі така нав‘язлива думка, що ці гаджети мають таємну місію посіяти розбрат між нами, розучити нас остаточно дивитися один одному у вічі, цікавитися не лише останніми хроніками з Інтернету, робити компліменти врешті- решт, запрошувати до танцю, телефонувати , а не писати СМС-ки. Бо вітання з Днем народження СМС-для галочки, а не для душі!
В одному з київських кафе я спостерігала за смішною ситуацією , дві дівчини, не відриваючись від своїх Айфонів, пили каву і заїдали її різними тістечками, так само не відриваючись від моніторів , запитували одна в одної чи смачне тістечко… Мені так хотілося спитати у них чи не заважають вони одна одній. А потім нарікають, що не можуть познайомитися з юнаком, та хто ж до вас підійде, коли вас і роздивитися толком неможливо?! Я б не наважилась…
Я не професійний блогер і знаю, що своїми думками можу спровокувати хвилю протестів і заперечень на тему Великої сили Інтернету… Я знаю, але прошу вас не забувати, що ми люди і душа у нас не цифрова, а слово «будь ласка» краще звучить ніж виглядає в електронному листі чи СМС – БДЛСК!
——————————————————
А ось деякі з коментів з Кореспондента:
Я Вас добре розумію. І ви уявити не можете, як погано з цим у Нью Йорку чи Гонгконгу, наприклад.
Мені теж не подобається, коли люди йдуть по вулиці, набираючи на ходу текст, граючи в ігри, при цьому заважають іншим перехожим; мені смішно, коли в ресторанах народ тупо витріщається на свої гаджети, яке там спілкування, вони комунікують через телефон; і багато чого іншого, повязаного з гаджетами. До речі, в Кореї вже давно є літні табори для дітей, час котрих заполонили гаджети. Їх туди відсилають батьки, без (!) гаджетів, там вони вчаться спілкуватися.
+++++++++++++++ мульен
людей живущих в айп….. считаю ущербными, бесконечно играющими в игры – вобще чекнутыми
да у меня есть странички в соцсетях, но я там бываю 1-5 мин в день
на Корре чаще )) потому что тут можно вести публичные обсуждения
“Я переконана, що там було багато цікавих співрозмовників, людей, які точно підкинули б мені не одну цікаву історію …”
ага, как в какой ни будь он-лайн игре босса валить ходили, кто в каком шмоте был, кого как кастовали и т.д. К сожалению, всё к этому потихоньку идёт.
Правильно зачем общаться с ребенком, проще как соску девайс в руки и все.
В старости тоже самое будет Вы будете просить стакан воды, а он не сможет оторваться от загрузки очередной фотки.
100% Согласен. Еду на работу – пол-поезда сидит уткнувшись в ай-всякое разное и играют в игры. Оболванивание и пожиратель времени. Пользы – 0.1%
ёпта, только сегодня вернулся с отдыха. Вилла “Такая-то”. Выныривают из моря и заныривают в планшеты. Все поголовно. Вечером все выходят во двор, и скамейки горят жидкокристаллическими экранами. тоже своего рода апокалипсис :)
——————————————————————————-
Ну і від себе добавлю. Може, я псіхопат… Але коли поруч мене в метро сідає планшетящеє або смартфонящеє чмо в огромних навушниках, я встаю і пересідаю, або, якщо немає місць – відхожу в другий кінець вагона і їду далі стоячи. Бо противно сидіти поруч з дебілом.