На сьогоднішній день стає очевидним, що людський мозок має цілком явні природні обмеження і в основному працює, що називається «на всю котушку». Я розглядаю сферу розумової праці природно. Міф про те, що мозок використовує лише 10% свого потенціалу це всього лише міф. І тренуваннями та (або) медичними способами якість інтелекту можна підняти лише дуже обмежено. Сучасна наука все більш сходиться на думці, що при поточному влаштуванню мозку ми не можемо бути розумніше, ніж ми є.
На мій погляд, це є дуже серйозною, а можливо і основною проблемою подальшого розвитку людства. Якщо в інженерно-технічному плані ми розвиваємося цілком стерпно, то в науково-фундаментальному все далеко не так добре. Незважаючи на всю нашу велич ми досі безпорадні перед раком, СНІДом, нежиттю, я вже не кажу про старіння. Основна проблема сучасної фізики: «Загальна теорія елементарних частинок», яка здавалося б ось-ось повинна бути вирішена протягом усієї другої половини минулого століття невирішене досі і просвіту не видно, хоча спроби робилися і робляться колосальні. В математиці справи йдуть нітрохи не краще. Дуже добре ця тема розкривається у статті Брайана Девіса «Куди рухається математика?»: У 1875 році будь-який грамотний математик міг повністю засвоїти докази усіх, що існували на той період теорем за кілька місяців. У 1975 році, за рік до того, як була доведена теорема про чотирі кольори, про це вже не могло бути й мови, однак окремі математики ще могли теоретично розібратися з доказом будь-якої відомої теореми. До 2075 року область чистої математики будуть побудовані на використанні теорем, докази яких не зможе повністю зрозуміти жоден з живучих на Землі математиків – ні поодинці, ні колективними зусиллями.
І подібна ситуація практично у всіх галузях сучасної науки.
Основна причина це, звичайно ж, недосконалість людського мозку, нехай навіть самого геніального. Ну, ми просто банально не тягнемо завдання, які ставить перед нами сучасна наука. Причому крім очевидної нестачі «швидкодії» у мозку є і більш фундаментальні обмеження. Спробуйте опустити четвертий перпендикуляр, і ви відразу зрозумієте, про що я. Людині деколи просто непереборно важко працювати з теоріями, що оперують з кількістю вимірів більше трьох. Іноді мені здається, що Творець спеціально вмонтував нам в мозок цей запобіжник, щоб ми не лізли туди, куди не слід. А при спробі цей запобіжник зняти, можна реально злетіти з котушок і такі факти медичній науці відомі. Або візьмемо, наприклад, час. Ми принципово не можемо уявити себе поза контекстом часу. А іноді це необхідно. Наприклад, сучасна наука припускає, що до великого вибуху, часу не було взагалі як такого, тому говорити про те, що було до великого вибуху просто некоректно.
Так що ж нам тепер робити, якщо частоту альфа-ритмів мозку підвищити не можливо? Деякі варіанти все-таки є.
1. Розпаралелювання
Це найочевидніший, простий і широко застосовуваний метод. Більша частина людської діяльності дуже добре піддається розпаралелюванню і люди природно цим активно користуються. Зокрема інженерно-технічні завдання, як правило, розпарелелюють чудово. Однак є галузі, причому дуже серйозні, де з розпаралелюванням завдань виникають великі проблеми. Зазвичай це пов’язано з творчістю. Наприклад, навряд чи 10 Леонардо Да Вінчі написали б «Джоконду» в 10 разів краще. Або 10 Толстих написали б «Війну і мир» в 10 разів швидше. Фундаментальні наукові дослідження теж є творчою роботою. Погляньте на ключові наукові прориви людства. Як правило всі вони пов’язані з однією людиною, а не з групою осіб. Закони Ньютона, теорія відносності Ейнштейна і т.п. Якщо ж в наукових термінах зустрічаються парні імена, то зазвичай це пов’язано не з тим, що ці люди спільно над цим працювали, а з тим, що вони займалися однією і тією ж проблемою в один і той же час: «Закон Бойля-Маріотта» , «Статистика Фермі-Дірака», «Формула Ньютона-Лейбніца» і т.п. Тобто розпаралелювання далеко не завжди нам може допомогти і потрібно щось ще.
2. Удосконалення мозку
2.1. Найпростіший і очевидний спосіб це еволюція, що в даний момент власне і відбувається. Можливо, варто почекати пару мільйонів років і ми станемо значно розумніші і ті завдання, які зараз є для нас непідйомними, нашим далеким нащадкам здадуться абсолютно дитячими. Чудово, якщо б тільки не слово «почекати».
2.2. Удосконалюємо наш мозок біотехнологічними методами, наприклад, методами генної інженерії. Чому ні? Тільки поки не доросли ще. Не доросли в різних сенсах: у морально-етичному, юридичному, звичайно технічному і т.п.
3. Допоміжні пристрої
3.1. Зовнішні пристрої. В першу чергу звичайно комп’ютери (стаціонарні, мобільні, супер і т.п.). Очевидно, що сучасні інформаційні технології суттєво економлять час в науково-технічній діяльності людини, звільняючи його для тих областей, де мозок поки замінити нічим. І ця область в осяжному майбутньому, звичайно ж, продовжить розвиватися гігантськими темпами.
3.2. «Вбудовані пристрої». Ну, кому б не хотілося мати в голові математичний співпроцесор, без побічних ефектів, звичайно, який би міг в частки секунди за вашим бажанням вирішувати складні арифметичні задачі? І арифметика це тільки одна деталь із найширшого кола потенційних можливостей. На даний момент йдуть досить інтенсивні наукові дослідження в цьому напрямку, однак практика, судячи з всього, не за горами.
4. Штучний Інтелект
О, так! Це універсальна зброя з необмеженими можливостями. Крім потенційно істотно більшої потужності в порівнянні з інтелектом природним, є всі підстави вважати, що ШІ зможе спокійно обходити описані вище обмеження, що стосуються більшого. Поза всяким сумнівом, що штучний інтелект здатний серйозно допомогти нам розібратися з поточними питаннями фундаментальних наук і просунути нас вперед надзвичайно.
Однак настільки грізна сила вселяє нам і настільки очевидні побоювання, що іншого разу переростає в жах. Сподіватися на перший закон робототехніки (робот не може заподіяти шкоду людині або своєю бездіяльністю допустити, щоб людині було завдано шкоди) в разі реального інтелекту сенсу немає. Дійсно, якщо за визначенням інтелекту взяти «здатність вирішувати завдання довільної тематики», то виходить, що інтелект здатний у разі необхідності вирішити і завдання як обійти якийсь там закон робототехніки. Єдине в чому можна бути хоч якось впевненим, так це в тому, що закони природи він не обійде.
Основне питання в тому, хто нам буде штучний інтелект? Друг, ворог, колега або цар? Цьому вже присвячено надзвичайно багато уваги, буде присвячено ще більше, але це вже зовсім інша тема.
Переклад Технократ
Мозок і так досить досконала штука, він розрахований конструкторами на обслуговування однієї людини. Вдосконалити його можна двома способами: кинути курити та кинути вживати алкоголь, в т.ч. пиво.
Все ж поріг можливостей напевно якийсь є.
Перший раз про це чую. Буду вдячний, якщо наведете посилання.
Взагалі смішно чути цю фразу про задіяних 10%. Резерви в мозку є, але вони існують зовсім не для галочки там, чи що б хтось намагався їх задіяти.
В чому ж справа? Ми просто маємо запасний матеріал, який дозволяє нам розвиватись і бути адекватними все життя (якщо пощастить). У хворих на нейродегенеративні захворювання, або у хронічних алкашів, серйозні проблеми з головою починаються тільки після деградації більшої частини нейронів. А якийсь струс мозку чи декілька, ми можемо пережити, взагалі, без зовні помітних наслідків.
По еволюції, я не згідний. Якщо те що відбувається з людством і можна назвати еволюцією, в певній мірі, то це має занадто мало спільного, з тим що ми звикли спостерігати в природі.
Чомусь, часто можна почитати цирк, що типу через стільки то сотень тисяч років, люди будуть мати ще більші голови і стануть ще більш розумними. Яким це еволюційним механізмом ми маємо розумнішати? Природним відбором, де виживають і розмножуються розумніші, а тупіші гинуть?
Боюсь, на фоні техногенних, антропогенних чинників, процесів пов’язанні з міжрасовим змішуванням і багатьма іншими речами, класична еволюція вже не грає ніякої ролі, щодо нашого інтелекту.
Якщо у людства є майбутнє і воно не виглядатиме як мультикультурне постапокаліптичне середньовіччя, то воно лише за технічними засобами.